Патриотическое Объединение

Перелам у душі Юрія Щербака стався 2004-го… Жив чоловік собі, жив – класний інженер-будівельник, неодноразовий лідер різних престижних конкурсів, на кшталт «Гвардія бренду», авторитетний спеціаліст і топ-менеджер, керував собі підприємством, робив улюблену роботу, мав кохану родину – і ось почав ставити собі незручні питання:

- маємо гасло «Відбудуємо Україну!» - а чи усі осягають, який глибокий зміст у цьому?

- кажемо, що торгівельна марка «БудМайстер» гарантує відбудову України, - а чи всі саме так розуміють зміст нашої гарантії?

- а чому не всі? а що треба зробити, аби «всіх» - побільшало?

- а хто ми є? якщо українці – то які вони, ці українці – і якими мають бути, аби відповідати цьому високому імені?

- і що таке Україна: Богом дана вільним людям вільна земля, а чи простір для полювання зграй антиукраїнських, антидержавних хижаків?

Почав шукати відповідей, і чим більше знаходив, тим очевиднішими ставали прості істини: хочеш покращити світ – почни із себе; хочеш стати українцем – живи по правді, живи у чистоті, не допускай компромісу, насамперед, із власним сумлінням, а далі – і з цілим світом…

Друга в Україні компанія з виробництва будівельних матеріалів почала на очах набувати українських форми і змісту… Провідні споживачі продукту ТМ «БудМайстер» - на Донбасі, тож менеджери компанії з продажу питалися, чи розуміють співрозмовники українську мову? Мовляв, бізнес є бізнес, як треба – поступимося, перейдемо на російську…

Аж жодної потреби! – казали донеччани. Навпаки, чим «україннішим» ставав «БудМайстер», тим більше це подобалося контр-агентам від Криму, Харківщини і Донеччини - до Волині і Галичини…

З’ясувалося, що українськість компаній «БудМайстер» є ще й напрочуд потужною рекламою! Змінені упаковка, спецодяг, стиль спілкування, навіть самого корпоративного буття поширили про ВАТ «Павлограджилстрой», ТОВ «Фабрика будівельних сумішей» та ТОВ «Фабрика дверей» славу не тільки надійного, але потужного й шляхетного партнера у справах.

Змінювалися й люди. По підприємствах дедалі впевненіше лунала українська мова, і не кострубата, калькована з московської, «канцелярита», а вишукана, питома, правильна! Оновлювалася і приживалася було вже зовсім затоптана у небуття термінологія, власними силами готувалися посібники з виробничого навчання для робітників: «Основи економіки», «Українське ділове мовлення і термінологія виробництва будівельних матеріалів та будівництва», технологічні регламенти, інструкції, тощо…

Українськими ставали і будні, коли дрескодом компанії став саме національний стиль, запроваджений і заохочуваний Юрієм Щербаком, і корпоративні та державні свята…

Люди стали цікавитися історією, шукати правдивих джерел інформації про свій рід та народ, про себе і свою Україну… Люди почали ставати вільними, щирими, чесними… Це важкий душевний труд – і не кожному під силу щомиті «вичавлювати із себе раба»…

Найменше процеси, що відбувалися на підприємствах «БудМайстер» подобалися наглядовій раді на чолі з Ігорем Слюнковим, сином окупанта і окупантом України; та у складі акціонерів Олександра Бутенка і Олександра Пашковського… Настільки не подобалося, що з е-майл дебатів І. Слюнкова та Юрія Щербака можна написати ще один чотиритомник «Війна за українську мову на «БудМайстрі» - миру не буде!» – і Лев Толстой позаздрить обсягам цих томів!

Страшенно не хотілося наглядовій раді, аби люди на «БудМайстрі» ставали вільними людьми, які, в решті решт, не дозволять тягти зароблені ними гроші або як позичку «бєз атдачі», або як незаплановані бюджетом компанії «дивіденди»…

Не дозволяв цього, стоячи на сторожі інтересів розвитку компанії, і Юрій Щербак. Саме його вимога повернути неправедно, незаконно забрані акціонерами кошти підприємствам, що мають вберегти своїх людей і виробництво в умовах економічної кризи, і стала правдивою причиною війни, що триває вже кілька днів. Юрія Щербака, Володимира Піпу знято. Неугодних, здатних організувати щонайменший опір сваволі наглядової ради, звільнено, і силоміць видворено з підприємства. Спроба створити Раду трудового колективу для організації опору, не вдалася. Перелякана більшість принишкла. Блоковані зв’язок, комп’ютерна мережа…

Все це триває під снодійно-демократичні співи Ігоря Слюнкова перед робітниками про те, що «нікому нічого не буде»… Так воно і є! Скоро зима, а отже, робітників розженуть, в кращому випадку, за свій кошт; в гіршому – просто скоротять. Так що нікому нічого й не буде…

Що найпікантніше у цій ситуації: Ігор Слюнков – лідер фракції БЮТ у міській раді, більше того, один з провідників ідей Юлії Тимошенко, один з найбільших спекулянтів землею в Західному Донбасі.

То ж сваволя «гаспадіна Слюнкова» не тільки від того, що він крутий мільйонер, але й від опіки над ним та іншими окупантами України мадам Тимошенко?! Це така нас очікує попереду «щаслива доля», коли українців за українське, за своє, будуть переслідувати різні чужинці з-під «криши женщини з косою»?

Є і ще одна – дуже цікава версія! Лібералам страшенно не хочеться відходити від влади, а рейтинги, які не є надуто-великі, а все-таки малуваті для повної певності! То ж схоже на те, що біло-сердечні та малиново-біло-голубі регіонали мусять знайти спільну мову, перемогти єдиною шоблою народ, і подерибанити доконечно вже усе – і землю, і люд сердешний, голодом і холодом зморений!

Леонід РОМАНЮК,
керівник навчального пункту ВАТ «Павлограджилстрой»,
очевидець і учасник подій.
http://sna.in.ua/news/1-ua/525-2009-11-30-02-14-15.html